Іляна Соннабенд набула слави однієї з найуспішніших торгівчинь мистецтвом ХХ століття. Вона представляла післявоєнну американську творчість європейцям, а європейську – жителям Штатів. Уродженка Бухареста зібрала величезну колекцію, що стала важливим свідченням 25 років мистецької діяльності на двох континентах. Докладніше читайте далі на bucharestski.
Ранні роки
Іляна Соннабенд (уроджена Шапіра) народилася 29 жовтня 1914 року в столиці Румунії в родині успішного єврейського промисловця Михайла Шапіри. Він також був фінансовим радником румунського короля Кароля II.
У 1940-х роках її мати Маріанна розлучилася з батьком і вийшла заміж за американського художника українського походження Джона Д. Грехема. У ранньому віці Іляна проявила інтерес до мистецтва та бажання ні від кого не залежати. Грехем став наставником Іляни у світі мистецтва Нью-Йорка, він познайомив дівчинку зі своїми друзями-художниками.
Зважаючи на статки батька, дівчина росла в розкоші. У будинку Шапіри були няні та гувернантки. У 17 років Іляна познайомилася з Лео Кастеллі, за якого через рік вийшла заміж. Що цікаво, замість обручки дівчина попросила картину французького художника Анрі Матісса. У 1935 році подружжя переїхало до Парижа, де приєдналося до гуртка сюрреалістів.
У 1939 році Кастеллі завдяки допомозі тестя відкрив свою першу галерею разом із дизайнером інтер’єрів Рене Друеном. Після початку Другої світової війни разом із донькою Ніною пара втекла до Нью-Йорка, де батьки Іляни вже оселилися раніше. У 1957 році, після більш ніж десятиліття приватної роботи, Кастеллі відкрив галерею у вітальні будинку подружжя.
Іляна же серйозно зайнялася своєю кар’єрою лише після 1959 року, коли розлучилася з Кастеллі. Другим її обранцем став польський вчений Майкл Соннабенд, з яким вона познайомилася ще в 1940-х роках під час вивчення психології в Колумбійському університеті.
Майкл та Іляна підтримували зв’язки з Італією, зокрема Венецією, де часто проводили літо. У 1960 році пара переїхала до Риму, де Іляна намагалася відновити інтерес до нового американського мистецтва серед дилерів, критиків та колекціонерів. У 1962 році у Венеції Соннабенди подружилися з впливовими людьми мистецтва, наприклад Джузеппе Сантомазо, Джузеппе Маркіорі, Аттіліо Кодоньято, Джованні Камуффо та Карло Кардаццо.
Мистецькі галереї
У 1962 році в Парижі артдилерка з допомогою чоловіка відкрила галерею Galerie Ileana Sonnabend. Вона сприяла поширенню в Європі американського мистецтва 1960-х років з акцентом на американському попарті. Цей напрям виник як реакція на абстрактний експресіонізм та використовує образи продуктів вжитку. Міжнародній славі американського попарту посприяли художники Роберт Раушенберг, Рой Ліхтенштейн, Енді Воргол та інші. Попарт презентує споживчі товари як витвори мистецтва. Він з’явився як реакція на нову образність, що створювалася засобами масової інформації та рекламою.
Містер Соннабенд влаштовував філософські дискусії, а Іляна продавала роботи та влаштовувала виставки. Наприкінці 1960-х вони найняли на посаду директора галереї худорлявого португальського студента Антоніо Хомема. Антоніо був дивовижно схожий на пана Кастеллі в молодості. Наприкінці 1980-х Соннабенди всиновили Хомема.
У 1970 році галерею Sonnabend Gallery відкрили в Нью-Йорку на Медісон-авеню, а через рік її перемістили в район Сохо. Завдяки дизайнерським бутикам, модним мережевим магазинам і елітним художнім галереям Сохо є популярним місцем для шопінгу та мистецтва. Поціновувачі моди й творчості збираються в престижних ресторанах і модних нічних клубах. Вишукані чавунні фасади будівель і бруковані вулиці створюють особливу атмосферу.
Sonnabend Gallery стала однією з перших галерей, які зробили Сохо міжнародним центром мистецтва, яким він залишався до початку 1990-х років. Галерея відіграла важливу роль у поширенні в Америці європейської творчості 1970-х років. Основну увагу Соннабенд зосереджувала на європейському концептуальному мистецтві та авангардному стилі «арте повера». У 1960–1970-х роках у великих італійських містах напрям «арте повера» поширився як «бідне мистецтво», адже основний компонент таких інсталяцій – сміття. Крім того, галерея в Сохо представляла американське концептуальне та мінімалістичне мистецтво 1970-х років.
Наприкінці 1990-х Sonnabend Gallery переїхала до району Челсі (Мангеттен), де продовжила працювати навіть після смерті Іляни. Тут артдилерка виставляла матеріали в стилях, які були відносно новими для Нью-Йорка, – «рання фотографія» та французьке ар-деко. У галереї можна побачити роботи митців, які прославилися в 1960-х і 1970-х роках, та сучасних діячів мистецтва.
У своїх галереях Соннабенд «реєструвала» появу нового мистецтва, яке з’являлося як на європейській, так і американській сцені. Серед основних стилів – мінімалізм, «арте повера», концептуальне мистецтво, перформанс, трансавангард, неоекспресіонізм, нео-гео та «нова фотографія».
Колекції
Однією з важливих робіт, якою володіла Соннабенд, була картина Роберта Раушенберга Canyon (1959). Цей представник абстрактного експресіонізму, а потім концептуального мистецтва і попарту тяжів до техніки колажу. Саме він запропонував використовувати сміття як матеріал для інсталяцій.
Після смерті Соннабенд спадкоємці продали частину її післявоєнної колекції за 600 мільйонів доларів – це найбільший приватний продаж в історії! Незважаючи на те, що родина вела переговори з аукціонними будинками, усе ж таки було ухвалено рішення продати частини колекції приватно. Це пов’язано з невизначеністю, що панувала на ринку під час фінансової кризи 2008 року.
У 2011 році 59 картин, скульптур і фотографій 46 митців, вибраних з особистої колекції Соннабенд, були показані у венеційському музеї «Колекція Пеґґі Ґуґґенгайм». У цьому музеї зберігаються твори видатних італійських футуристів та американських модерністів, які працювали в жанрах кубізму, сюрреалізму й абстрактного експресіонізму. Крім того, тут є скульптурні твори.
Рідкісна хвороба
Через хворобу з юного віку колекціонерка носила перуку. Її витончені європейські манери поєднувалися з часто владною, але богемною особистістю. М’який флейтовий голос контрастував з іноді різкими, але справедливими коментарями, які вона могла вимовляти щонайменше п’ятьма мовами.
Померла Соннабенд уві сні у 2007-му у своєму будинку на Мангеттені. Їй було 92 роки. Вона пережила свого чоловіка, усиновленого Хомема та його доньку, а ще трьох онуків і двох правнучок.
Підсумовуючи, Соннабенд успішно поширювала мистецтво через Атлантику. Вона відіграла важливу роль у представленні американського попарту та мінімалізму в Європі та італійського «арте повера» у Сполучених Штатах. Артдилерка й колекціонерка відкрила світові чимало талантів. Галереї Соннабенд завжди демонстрували роботи найкращих митців обох континентів, які представляли різні напрями – від мінімалізму до концептуального мистецтва, неоекспресіонізму тощо. Протягом півстолітньої кар’єри уродженка Бухареста впливала на розвиток післявоєнного мистецтва, сприяючи його процвітанню та популяризації.