Еміль Чоран народився 8 квітня 1911 року у селі Решінарі. Чоран відомий в усьому світі завдяки своїм есе та афоризмам. Він славиться досить песимістичним поглядом на світ. В цій статті ми спробуємо з’ясувати, як формувався його світогляд, та розказати про історію успіху видатного румунського письменника. Більше на bucharestski.eu.
Історія життя
Еміль Чоран народився у селі Решінарі. У 1911 році це село належало ще Автстро-Угорщині. Чоран народився у сім’ї православного священника. Навчався Чоран у німецькій школі, а пізніше у Бухарестському університеті на факультеті філології та філософії. Під час навчання в університеті він заприятелював з Мірчею Еліаде та Еженом Йонеско. Їх світогляд сформувався під впливом німецьких філософів-песимістів. Особливо на Чорана вплинула любов до Ніцше. Ніцшеанський стиль можна впізнати майже в кожному тексті письменника.
У 1932 році Чоран почав публікувати свої есе у румунській пресі. Есе були сповнені критики румунського провінціалізму та надією на сильного лідера країни. Також у своїх есе Чоран висловлював симпатію до італійського фашизму. Перші дві книги письменника були опубліковані, коли Чоран був ще зовсім молодим.
У 1933-1934 роках Чоран навчався у Берлінському університеті, а у 1935 році повернувся до Румунії та викладав у провінційному ліцеї. У 1937 році Чоран отримав стипендію Інституту Франції та вирішив переїхати з Бухаресту до Парижу. Там він оселився у маленькій квартирі в Латинському кварталі. В цій квартирі він проведе своє життя до останнього дня.
Життя у Парижі
Це був досить цікавий період життя для Чорана. Він відвідував лекції у Сорбонні та багато подорожував європейськими країнами. Через проблеми з безсонням Чоран часто пропускав заняття в університеті.
Під час Другої Світової війни він проживав у Парижі. Спочатку він жив на стипендію, а потім почав підробляти різними способами. Після війни Чоран повністю відмовляється від фашистських ідей та у своїй роботі переходить на французьку мову. Його есе французькою сповнені болі та розчарування у Європі. Він багато міркував про смерть та про проблеми з безсонням. Чоран не вірить у прогрес людства, критикує себе та оточуючих людей. У 1949 році була опублікована його перша книга французькою. Фактично це есе у вільному стилі, в якому автор розмірковує про беззмістовність людського життя та про саморуйнування.
Відома американська філософка Сьюзен Сонтаґ описувала стиль Чорана, як стиль дуже гордий та іронічний, а іноді й зухвалий. Незважаючи на це, за словами філософки, Чоран не мав у собі ніякої зухвалості. Вона назвала Чорана одним із найненав’язливіших розумів серед його сучасників.
Чоран жив самотньо та у дуже поганих умовах. Він сторонився популярності та відмовлявся від усіх премій, хоча йому їх регулярно присуджували. Йому присудили Премію Рівароля, Велику літературну премію та Премію Роже Нім ‘є. Письменник тримав зв’язок лише з близькими друзями, але у нього було багато прихильників серед молоді.
Книги Чорана перекладаються різними мовами світу ще за його життя. У Румунії також слава повернулася до нього. Після 1987 року його книга «Зізнання та прокляття» стала справжнім бестселером. Це була остання робота письменника. Після цього Чоран захворів на Альцгеймера та нічого не писав. Чоран помер 20 червня 1995 року у Парижі. Його поховали на цвинтарі Монпарнас. Після смерті Чорана було опубліковано його щоденники, які він вів з 1972 року.
Закінчити цю історію про видатного письменника ми б хотіли його цитатою: «Єдиний спосіб глибоко зіткнутися з іншою людиною — поринути якомога глибше в себе». Чоран, незважаючи на свій песимістичний світогляд, змушує замислюватись про життєві питання та пізнавати себе. Він прожив самотнє життя, сповнене страждань, але подарував світові багато прекрасних літературних творів.